Артем Лоік - Симоненко

Артем Лоік - Симоненко

В тобі поет, він проросте і з’явиться з імли
через залишену у римах мою «грудочку землі»!
Бо ці рядки були написані саме для тебе,
я так горів, що моє слово в них і досі тепле!
Сапою мозку молодого візьми прополи це,
відкинувши непотріб, а не мене на полиці!
Тобі мене так нав’язали, неначе петлю,
«поет великий, народився і прожив…» — ти на це плюнь!
Мене топтала і замовчувала та богема,
«нехай скоріше помирає у злиднях, бо геній!»
А після смерті, що не день, то церемонія,
лишіть собі корону, бо надіну це ярмо не я!
Запам’ятай мої слова і відважся на крок,
не молоко вже сохне на губах твоїх, а кров!
Не жий на чотирьох, упасти можна на коліна,
якщо перед тобою Бог або Костенко Ліна!
І так було, якщо твій номер тут не шість — ти сядеш!
Та на тих шестірок завжди є свій шістдесятник!
Нехай всі думають, що твоя голова зі струсом,
та головне, щоб твоє серце билося зі Стусом!
Я як і ти псував бумагу на Полтавщині,
та фіолетово стоїть в Лубнах мені плита чи ні!
Бо моє тіло скам’яніле вилите в мурал,
не розповість студенту те, за що я помирав!
Тільки поезія моя, моя коротка проза,
я вірю змусить трояндою називати розу!
І буде не липова українізація,
писав російською — скажи: «у корінні зла це я»!
І ніхто інший, не треба шукати!
А тільки промовчиш — каміння замінять цукати!
Та знайте: Україна — в серці, а не в документі!
Вам через Лоіка Артема — Василь Симоненко!
Доля молода, моя доля молода,
як ти завела мої стежки до змії?
Молю Бога, дай мою волю, де мій край,
там, де стукотить у грудях моя грудочка землі!