Аркадій Войтюк - Не рідні, але й не чужі

Аркадій Войтюк - Не рідні, але й не чужі

Крізь зуби не чути слів,

Ми змокли до нитки від брехні...

І там, де жила любов,

Здавалось би, щира любов -

Тепер живе гнів...

І звідки було знати мені,

Що коїться в твоїй голові?

Терпіти, мовчати, тримати в собі,

Нести за собою дощі

Немає вже сил...

І камінь впаде з душі,

Світліше стане вночі,

Просто іди!.. Від мене іди!..

Слова твої - гострі ножі,

Давай залишимось так назавжди:

Не рідні, але й не чужі...

Але й не чужі...

У кожного правда своя

І важить більше, ніж сім'я...

Рубати по корінь те,

Що разом ростили - так важко!

Та знайдуться сили

Почати з нуля нове життя!..

Якби ж це був сон...