KARTA SVITU - Немов птахи

KARTA SVITU - Немов птахи

Це була пізня вечірня година
Останній вагон столичного метро
Аліна їхала з закритими очима
Місто Вашингтон… Заходить Дмитро
Ніхто з них так не знайомився до цього
Але у душі промайнуло відчуття –
Можливо, це шанс для неї і для нього
З чистого аркушу почати життя?
Він зрадів, що був в окулярах темних
І хоч не годиться так серед людей
Міг надивитися в тунелях підземних
На її красу волосся та очей
Вона ж зраділа, що одразу була сонна –
До сплячої людини претензії які?
Могла крізь приглушене світло у вагоні
Роздивитися навіть його пальці на руці

Немов птахи ми стрибаємо з гілки на гілку
А навесні повертаємось в свою домівку
Пролетимо суходоли, моря і пустелі
І знову в метро, і знову в тунелі

І все їй говорило у думках глибинних:
Це ж він! У нього навіть футболка Coldplay!
Та хіба личить так молодій дівчині
Чіплятися до незнайомих людей?
А раптом потім він буде ображати?
А раптом у нього голос не такий?
Та й через одну Аліні вставати
І підійматися до американських мрій
В цю ж мить і хлопець вирішував серйозно:
Мабуть, не варто знайомитись в підземці
Менталітет інакший тут має кожен
Та й що спільного може бути в іноземців?
Тож він поїхав дивитися огляд футболу
Вона – на вечірню зміну у бістро
Так і не дізналися вони ніколи
Що її звали Аліна, а його звали Дмитро…

Немов птахи ми стрибаємо з гілки на гілку
А навесні повертаємось в свою домівку
Пролетимо суходоли, моря і пустелі
Ми вийдем з метро, ми вийдем з тунелю