Олександр Закшевський - Витри сльози

Холодний вечір і знову ти зовсім одна,
Сидиш загорнута у плед біля вікна.
Все думаєш про нього, темна ніч підступає,
Душа твоя немов в вогні горить і палає.

І ти не знаєш, де гуляє зараз він і з ким,
Відпочиває десь, обіймам віддається палким.
Або просто іде по бульвару нічному,
А може, як і ти, сидить сумує вдома?

Дивишся в небо, вдихаєш сигаретний дим,
Згадуєш миті, як добре було тобі з ним.
Ще так недавно все йшло у вас шляхом своїм,
Ви були разом, щастя заполоняло дім.

Все намагаєшся збагнути, як вийшло так,
Перебираєш думки, не збігається ніяк.
Через що розійшлися, себе питаєш знов,
І недоречно так дощ пішов...

Ти не плач і витри сльози,
Зникне біль за небокрай.
Дощ пройде, замовкнуть грози,
Сонце зійде, ти почекай!
Ти не плач і витри сльози,
Усміхнись і не забудь,
Що життя метаморфози проминуть.

А дощ іде, йому твій біль ні до чого,
Прогнати намагаєшся всі думки про нього.
Він обіцяв, що завжди буде поруч з тобою,
Та всі його слова були лиш мутною водою.

В очах відчай, важкий давить душу гніт,
Ті дні, коли ви були разом, ставиш на репіт.
І згадуєш знов, як бились два серця в такт,
А може, ти сама зробила щось не так?

Вже світанок, а дощ ніяк не стихає,
І ніби сльози, струмком по склу стікає.
Нерозуміння шматує тебе, бентежить,
Та тільки від дощу нічого не залежить...